У кожного у житті трапляються на шляху усілякі люди, позитивні і негативні, але інколи, коли ти йдеш по своїй дорозі, тобі трапляються знакові люди, які відіграли у твоєму житті якусь роль, яку хтось інший не міг іне може замінити.                Це може бути учитель фізкультури, який залучить тебе до гуртка, а потім ти зрозумієш, що спорт це твоє, на все життя, це може бути дівчина, у яку ти закохаєшся неначе божевільний, і усе життя полетить шкереберть, це може бути вчитель, наставник, просто друг, який одночасно митець з великої букви, патріарх українського мистецтве, неперевершений майстер портрету, жанру та натрморту, народний художник України –Аркадій Васильович Сорока.                                                                                                                          Я не стану переказувати його бурхливу та героїчну біографію, так як у інтернеті і так є все що потрібно, для тих, хто хоче більше взнати, роскажу лише свою історію, історію яка зробила мене сильнішим, історію двох друзів, хоча між нами велечезна вікова прірва, але так сталося, що саме Аркадій Васильович залишився в моєму серці спражнім другом! Познайомився скоріше випадково, просто зайшов до товариша у майстерню, в той час, коли він зазирнув теж, за кілька хвилин ми були вже у ньго у майстерні, він показував свої кращі твори, а я ласував, саме ласував поглинаючи безмежний простір майстерності його полотен. Це було справжне захоплення, відчайдушне, щире, таке яке не можно підробити, емоції від вражень просто лізли на поверхню, і він це бачив, йому боло приємно, адже дуже важливо, коли твій труд оцінять, не просто пересічний прохожий, а людина яка до цьго дотична як митець, але впершу чергу як колеціонер, бо  трохи всиг похвалитися йому прос воє захоплення.  Спілкувалися довго, він розповідав, що досить мало людей на той час купували, а я ніяк не міг збагнути чому, адже вже досить дорого продавалися художники на АРТ ринку, які були зовсім не рівня по майстерності з Аркадійом Васильовичом. Все теке провінційність нашого міста давалася взнаки навіть для таких мега крутих художників як Сорока. Ті хто розумів не мали коштів, для тих інших, що їх мали мистецтво це портрет себе любимого, або портрет дружини, виконаний в стилі « А ля Пшонка» верх творчості, при умові щей що ціна має бути не більше чим торба з пшоном. В найкращому випадку інколи наш міщанин готовий був купити натюрморт, це нажель все!                                                                                    Якось прикро стало мені і боляче, за Патріарха українського мистецетва, тому запропонував йому підтримку.      Купив багато робіт з часом, кращі залишав, гірші продавав знайомим в столиці, тай гірших як таких не було, просто на свій смак залишав, бо такого мазка, таких драпіровок на натюрмортах як міг намалювати Аркадій Васильович найти в Україні не можливо було найти ніде!                                       Кожен раз коли приходив до ньго, зажди виходив з роботами, дуже часто зустрічав знайомих та пропогував, щоб вони купували теж, говорив що ціни дуже маленькі, допоможіть дідусеві, тим самим допоможете і собі, бо немає кращих вкладів, цим у мистецтво! Вкладаючи у мистецтво, у допомогу майстру, в його популірізацію, ви тим самим збагачуєте і свій духовний світ, збагачуєтеся матеріально та явлаєтеся благодійником, сіючи добро на поприщі мистецтва стаєте меценатом, стаєте історією частинки життя майстра, та історією для самого себе, тим чим ви зможете похвалитися у любій країні. Допомагаючи йому матеріально, ви допомагаєте вірии у себе, даєте шанс творити з більшим захопленням, бо немає кращого визнання худижника, чим визннання купуючи твори!                                                        Памятаю як організував йому персональну вистаку своїм коштом. Було дуже приємно бачити задоволеене обличчя старенького.          Але головне це було спілкування, купуючи його роботи, аналізував їх, робив висновки, змінюва і свою палітру. Він не був мені вчителем у прямому значені, скоріше другом і наставником. Не пропопустив жодної моєї виставки живопису, і крім  урочистого відкриття, заходив пізніше і ми розбирали кожну роботу, після висновків знову працював, завжди були позитивні кроки .          Одного разу він запропонував вступи у вінницький осередок Національної спілки художників. Відмовлявся, говорив що не візьмуть, відчував що мені заздрять, хтось творчості, хтось матеріальному благополуччю (по підтримував я багатьох художників коштами), хтось просто як особистості, але я усвідомлював, що колектив не прийме мене, та ще й з моїми амбіціями, а він ні. Він був впевнений, що все буде добре, адже саме він  був один із тих, хто створив дану організацію, саме він давав добро на участь кожного з них у спілці. Написавши рекомендайії, особисто сам, він прийшов на засідання, вийшов перед колективом, та прекрасно виступив. Головне що він сказав, це те , що скільки би робіт я не купував у ньго, ніколи не прийшов він сюди, як би йому не подобався мій живопис!       Він говорив не довго, але конкретно і по суті, але колектив не послухав його слів, не послухав майстра, який виплекав та вигодував цей колектив, майстра який вчив кожного і часто підправляв більшості їхні роботи, коли вони подавали на республіканські вистаки. Памятаю як вів його під руку до майстерні, як тремтіли його губи, мені було всерівно, я знав що не візьмуть, але він не був готовий отримати ніж в спину. Фактично то була зрада. Часто так буває, що близькі, ті кого ви створили, колять вас ножем в спину, по зрадницьки, підло, як Цезаря, бо с аме вони можуть підійти до вас надто близько. Невдовзі я отримав звання заслуженого художника України, з ким ми першим випили, це з Миколую Чулком, який отримав звання в той же день, та Аркадієм Васильовичем. Якось не зручно було почувати себе в одному статусі з митцем такого рівня, і саме тому я зайнявся підготовкою документів на подачу його на звання народного художника України! Олександр Георгійович Домбровський залюбки підтримав цю ініціативу, адже він по справжньму цінує культуру і мистецтво, та розуміє що і хто, чого вартує! ( за що йому безмежно вдячний буду завжди) , все пішло дальше по сходинках і от незабаром наж ГЕРОЙ вже отримав свою нагороду!                                                                                                                                                                            Скажите чому так пізно, важко відповісти, або дуже легко, тут без слів, нікому було подати документи, просто заздрили!         За кілька років він помер, зайшов, народу не пройти, залишив кілька гвоздик і пішов, мій друг пішов теж, назавжди, у далеку путь …                                           Да йог немає, але насправді він не помер, його справа жива, його роботи прикрашають десятки музеїв, та сотні осель, він навчив чудово володіти пензлем двох дочок, та десятки інших людей!                                                                                     Його справа житиме вічно!                                                                                                                          Сьгодні я отримав звання Народного художника України, це для мене не має звичайно того значення, що мало для нього, але кого я першого згадав, це свої вчителів, да, дав Бог талант, але без тих вчителів, які трапилися на шляху у житті, знаю точно, нічого не вийшлоби, бо кожен з них подарував частиночку своєї душі! Один із найвагоміших для мене – Аркадій Васильович Сорока! Людина –легенда!