Найкращий друг!
18 Вер 2020Дата публикации
ПодіїКатегорія статті
1164Кількість переглядів
1Кількість лайків


Найкращий друг!

Нещодавно пройшов День нашого міста, який дуже люблять святкувати вінничани. Але здебільшого ніхто з них не вникає, хто саме організовує святкування, скільки є митців, працівників, чи меценатів стоїть за тим, щоб просто хтось сказав, що він провів День міста.

Та й про меценатів теж, напевно, я сказав зайве, бо їх у нашому місті, як кіт наплакав. От візьміть у руки каталог «Кращий художник» за будь-який рік, там увесь список одразу представлений. Адже це чи не єдиний в Україні міжнародний проєкт такого рівня у мистецтві, тому природньо, що усі хто чогось вартують – як добродії, меценати – є на сторінках каталогу. Власне, через це конкурс «Кращий художник» відбувається у Вінниці як Великий подарунок нашому місту.

Щороку саме на День міста презентувалася виставка за результатами нашого пленеру на центральній площі Вінниці. Саме після цього картини дарувалися місту. До слова, вінничани зараз можуть їх споглядати на поверхах Вінницької міської ради. Однак цього року у силу різних причин (і карантинних зокрема) могло так статися, що четвертий міжнародний проєкт «Кращий художник» не відбувся би. Організатори конкурсу не отримали з міського бюджету жодної копійки, попри обіцянки. На щастя, це не були головні кошти для проєкту. Адже вже кілька років поспіль проєкт об’єднує усіх небайдужих до мистецтва людей. Та й я сам розраховуюсь майже до Нового року з боргами за проведення пленеру у Вінниці, адже розумію надважливість цієї подій для свого рідного міста, Поділля, України та світового мистецтва загалом.

Так, цього року на старті – буквально за кілька днів до приїзду учасників – ми втратили четверту частину коштів. Звинувачувати Вінницьку міську раду чи міського голову Сергія Моргунова я не стану, адже саме за їхньої підтримки три роки поспіль і проводився цей проєкт, та й коли зустрівся з міським головою зрозумів, що він як би підтримує мене морально і зараз, але нічого вдіяти не може: тендер не виграний, документи переможця не всі у наявності, закон порушувати ніхто не стане, тобто коштів по факту не буде...  Я не маю належної юридичної освіти, не маю зайвих коштів, щоб найняти бухгалтера, помічників, юристів, та й не тільки цього не маю, ще не маю нормальної квартири, автомобіля, майстерні, тобто нічого того, що мають ті, що придумують настільки недолугі закони, що не дають тому, хто дійсно щось робить хоч якусь підтримку.

Оскільки здаватися не звик (повіситися – це не мій варіант), друзі з-за закордону запропонували відректися від України, отримати статус біженця і працювати з натхненням на благо Європи, маючи неймовірну підтримку. Усе це не варіант! Діти, дружина, старенькі батьки, неймовірна любов до Батьківщини – змушують шукати вихід із ситуації. Один із можливих варіантів – дзвінок другу. Набрав свого найкращого партнера, соратника, мецената Володимира Продивуса і розповів про ситуацію, що склалася.

Він одразу мене заспокоїв, сказав, що, як завжди, підставить плече, що можу на нього розраховувати і все має відбутися так, як і мало. Чи було мені зручно знову просити підтримки у Володимира як у цьому проєкті, так і в десятках інших? Не зовсім, але коли мова йде про розвиток мистецтва, тут не доводиться говорити про зручність, бо мова йде про престиж Держави, адже усі подальші дії привели до найкращого результату і усі хто був причетний до цього проєкту отримали мега заряд позитивної енергії.

Начальник управління культури Вінницької ОДА Ольга Дернова перша з тих, хто почув про проблему і кинувся допомагати. Підставила плече народний депутат України Ірина Борзова, як завжди була поруч. А на відкриття прийшов і сам голова Вінницької ОДА Сергій Борзов. Пленер стартував і все пішло, як по маслу. Ми перемогли, перемогли разом! Тисячі митців з усього світу слідкували за Вінницею онлайн, в Фейсбук і на інших ресурсах. Зарубіжні митці вітали наше місто звідусіль, вигукуючи «З Днем народження Вінниця!».

Цей допис я написав як крик душі. Просто хочу щиро розповісти про свого друга – найкращого і чому саме він отримав від мене титул «найкращий», можливо я для нього не найкращий, а просто друг, але це немає значення, бо наразі важливо, що я відчуваю. Хто не втомиться читати цей «роман», той дізнається,  що нас пов’язує, чому ми такі різні і однакові водночас. Але скажу відверто, чому я це пишу. Мені дуже неприємно читати, як сотні проплачених людей останні місяці усіляко ведуть нападки на Володимира.

Хочуть його очорнити і показати зовсім іншим чим він є. Люди, які ховають свої обличчя, яких вирощують на ботофермах, вони розумію, що прийдуть вони і сюди, будуть літати мов оси, але їм нічого не вдасться. Адже я чесний і відкритий, перед Богом і людьми, я ніколи не піду у жодну партію, ніколи не стану депутатом чи чиновником. Живу правдою! Тому саме сьогодні пишу те, що думаю, що відчуваю, про того, кого ціную! Про Володимира багато говорять – різного... Уже давно не слухаю нікого. Крім людей, яких поважаю. Для мене важливі не розмови, не плітки, а вчинки і дії…

Літо 2012 року. У Вінниці – подія: від берегів Чорного моря повернулися автобуси з талановитими дітьми з малозабезпечених сімей.

Журналісти зустрічають. У місті свято, бо раніше такого не було. Ніхто за свої кровні грошенята не відправляв на відпочинок чужих дітей.

Та ще й так масово! А діти навіть не можуть толком назвати того доброго чоловіка, який профінансував їх відпочинок (бо зробив це не заради реклами і не чекав публічних оплесків).

Але весела дітвора точно знала, чим заслужила таку милість – своїм талантом, реалізованим власною працею. Радісно було дивитися на щасливі, засмаглі обличчя. Приємно, що збулася чиясь МРІЯ, що комусь вперше вдалося побувати на морі...

І сльози були на очах, в яких відбилося дитинство. За добрі справи прийнято дякувати. Це нормально – сказати чуйній людині «ДЯКУЮ»!

…Тоді мені згадалося, як я сам мріяв про море у дитинстві! Як марив ним і мріяв потрапити саме в Артек! Ночами снилися хвилі, чайки, величезні білі кораблі, і я у пінних хвилях... Два роки збирав металобрухт. Прочитав в «Піонерській правді», що дітям, які зберуть 400 кг макулатури або 5 тонн металобрухту, подарують безкоштовну путівку в «Артек». Це був мій шанс побачити море! Адже зарплата у батька невелика, мама хворіла, і нас – троє дітей. Іншої можливості у мене просто не було.

Пам’ятаю, взимку волік санки по промерзлому полю і молотом вибивав з землі металобрухт. Влітку тягав чотириколісну коляску, змайстровану батьком, і, заглядаючи під кожен кущ, обстежуючи смітники, збирав залізяки... Гора металобрухту в нашому дворі за два роки зросла до неймовірних розмірів. І настав довгоочікуваний день! Вранці мама розбудила і обняла, міцно притиснувши до себе мою голову, щоб не хвилювався... Або щоб приховати власне хвилювання. Вночі металобрухт... вкрали. Потім дізнався: десятикласники із сусідньої школи всім класом здали – у них був якийсь суботник, а старшокласникам так хотілося бути переможцями соцзмагання… Море так і залишилося в дитячу мрію. Побачив, коли подорослішав ... Ось чому щиро радів за дітей що повернулась з морського відпочинку. Переконаний, що більшість з них побачили море вперше. Все ж добре, коли дитячі сни збуваються!.. А починалося з того, що одного разу зателефонував Володі Продивусу. Абсолютно незапрограмовано розповів про колишню дитячу мрію і море. І, виявилося, ми були на одній хвилі. Як і я, в дитинстві він марив морем. Як і в моїй родині, грошей на відпочинок не було. А коли два брата – він і Микола – залишилися без батька, і зовсім важко стало. Хлопчаки бралися за будь-яку роботу. Щоб вижити… Тільки не дарма кажуть в народі: біда не ходить одна: їх мама потрапила в автомобільну аварію і з тих пір з ліжка не вставала. Довелося напружуватися, не ділячи роботу на важку і дуже важку – тепер гроші, в першу чергу, були потрібні мамі на ліки. Яке вже тут море... Коли хлопчаки ростуть, вони прагнуть наслідувати свого головного захисники і авторитета – батька. Його не було. Тому боротися за місце в житті їм довелося самотужки.

Володимир став успішним і сильним – тільки так тоді можна було завоювати авторитет у однолітків. Коли з'явився на порозі залу секції боксу, тренер скептично подивився на худющого хлопчину і відмовився прийняти в команду. Але той уже звик не відступати. І хоч не було в нього ні спортивного костюма, ні навіть грошей на автобус, бігав по трасі на тренування до Вінниці, а незабаром виграв обласний чемпіонат. Потім були збори в Одесі, а там – море! Він пам'ятає той день. Холодний листопада гнав листя по холодних тротуарах. Закінчивши тренування, Володя втік до моря, випитуючи у зустрічних дорогу... Порожній пляж. Скидаючи на бігу одяг, хлопчина влетів в осінні хвилі штормового моря. Радів стихії і не міг натішитися! Купався і не міг накупатися! Ні з чим не порівнянний захват: нарешті-то збулося – він і море! Удвох! І байдуже, що вода холодна, адже це – морська вода!

Пам'ять, як відеозапис. Лондон, Олімпіада–2012. Країна шукає знайомі обличчя спортсменів у вікнах телеекранів. Особлива увага – боксерам. Саме тут киплять пристрасті. Некоректне суддівство бою нашого Євгена Хитрова - ТОП-тема більшості олімпійських репортажів. Колишній боксер, а нині президент Федерації боксу України Володимир Продивус – зі своїми олімпійцями в Лондоні.

В унісон трибунам стискаються кулаки, коли, всупереч боксерським законам і моралі сильних, суддя дарує програну перемогу англійцю з промовистим прізвищем Огого. Хлопці співчувають товаришеві, переживають за нього і підбадьорюють Женю. І розуміють: українцям тепер потрібна не просто перемога – вони покажуть вищий клас. І вони перемогли! Блискуче і переконливо довели, що – кращі в світі! Василь Ломаченко став дворазовим олімпійським чемпіоном.

Олександр Усик завоював «золото». Денис Беринчик – «срібло». Бронзовими медалями нагороджені Олександр Гвоздик і Тарас Шелестюк. Але головне – команда! Українська боксерська збірна визнана кращою на Олімпіаді! Країна, радіючи, зустрічає героїв.

Пам'ятаю, мене гордість розпирала за кожного. І ще я чудово розумів: медалі – лише парадна частина айсберга. За нею – піт і кров тренувань, розбиті губи і брови – бойові відмітини на шляху до УСПІХУ сильних і сміливих чоловіків ... Напередодні відльоту до Лондона голос Продивуса в телефоні ледь приховував напруга. Хвилюється Володя, розумів я. Адже буквально наші боксери вже визнані найсильнішими в світі на Чемпіонаті в Баку. У Лондоні вони повинні були не завойовувати це звання, а підтверджувати - що незмірно важче. Тим більше, Олімпіада не передбачувана, а випадковості часто мають незворотні наслідки – адже в разі поразки спортсмен в змаганнях більше не братиме участі. Так сталося з Хитровим. Чи не справедливо, звичайно, прикро. Але після бійки махати кулаками – тільки повітря колихати. Суддя сказав – піди, переспориш... Тим більше, які проходитимуть у ринг виходить твій товариш. Стиснеш зуби, і... собі дорожче з суддями задиратися... Володимир вірив в команду. Можливо, він єдиний знав, як непросто було виховати таких бійців і виростити команду. Але він це зробив. Ніколи Україна не знала такого боксерського тріумфу. І світ не бачив подібного букета олімпійських медалей в руках однієї національної боксерської збірної. Можливо, хто думає, були б гроші – чого ж не перемагати? Але фінанси – навіть більші – були і у суперників. Напевно, крім грошей потрібні душевність, людяність, особливий підхід, помножені на терпіння і труд спортсменів, тренерів, і особистий приклад лідера.

А Продивус безперечно – лідер! Адже до керівництва Федерацією боксу України прийшов не з «чорного ходу», а досвідченим боксером, який має за спиною і жорстку школу «дворових спарингів без правил», і «золото» боксерських чемпіонатів України з боксу, і досвід боїв в боксерської збірної Радянського Союзу. А ще він пройшов через те, через що і близько не проходять сьогоднішні чемпіони. Наприклад, спортивну форму наші хлопці отримують як би «на автоматі». А Володимиру, щоб заробити на неї, доводилося вагони ночами розвантажувати. Покоління по старше згадає свою юність і усміхнеться. Сьогоднішні не знають, чим відрізняється розвантажити вагон з цементом від вагона з вугіллям або з яблуками. Що швидше і без мозолів, а за що більше заплатять? Продивус знає. І я знаю. І в цьому випадку кожен другий знав... Нам простіше оцінити неймовірна праця душі і волі (а заодно і особисті витрати) сьогоднішнього лідера вітчизняної боксерської Федерації повернувся з Олімпіади з небаченою перемогою... Осінь 2012-го.

Олімпійські чемпіони приїхали до Вінниці. Ніяковіють, потискуючи руки медалістів завтрашні олімпійські чемпіони. Хлопчаки поки ще не відають, що їм самим або їх товаришам через якийсь час ось також біля входу буде руки тиснути новачок.

Це ми, старші, в тому не сумніваємося. Тому що, кому ж ще бути переможцями завтра, якщо не їм, сьогоднішнім безвусим хлопчикам. А поки вони з неприхованим пієтетом тиснуть руку Володимиру Продивусу. Адже Продивус – свій, вінничанин, виріс в тих же дворах. Момент істини! Чемпіони дають майстер-клас місцевої боксерської дітворі.

Денис Беринчик, непомітно підігруючи юним спортсменам, піднімає переможну руку суперника в ринзі. Сходяться нові пари в боксерських рукавичках...

З боку спостерігаю за атмосферою свята і розумію – це бенефіс Продивуса. І вибух оплесків... Ти заслужив їх, Володя!

А пам'ять-відео знову відмотує минуле. Пам'ять звідкись знає, де заховані знакові кадри долі. Бачу, як тренер дає мені талони на харчування. Я трохи хитрю і на здачу купую нові, свої, а не після старшого брата (!) кеди – за 8 рублів 20 копійок. Тепер – швидше на тренування, я повинен показати переможний клас своїх кедів! Таким було наше спортивне дитинство – фінансово напівзлиденним і духовно багатим. По приїзду з Лондона Продивуса нагородили орденом «За заслуги» II ступеня. Ордена просто так не дістаються. Держава розуміє, в честь кого все телекамери світу показали Прапор України, і на честь кого аплодували нашому Гімну.

Спортивну сторінку пам'яті змінюють події в сфері культури. Про виставку в київській галереї «Візантія» я домовився заздалегідь. Здавалося б, все продумав до дрібниць, але... не зробив поправки на столичний «витратний коефіцієнт».

Іншими словами, гроші скінчилися, як завжди, несподівано. А ситуація – і скасувати не можна, і перенести не виходить (все ж витрати немаленькі) і провести не складається. Нічого не вдієш, залишаться гості без фуршету, вирішив тоді я. Хоча фуршет під час презентації не просто по чарці випити, а важлива частина протоколу. Не знаю, як про виставку дізнався Володимир, але буквально години за два до відкриття приїхали «люди від Продивуса» і привезли фуршет від ще однієї нашої землячки Маргарити Січкар. Поступово підтяглися імениті гості, прибув Володимир Степанович і, несподівано, подарував сертифікат на оздоровлення 100 (!) талановитих дітей на Чорному морі – путівки на ту саму морську подорож, з якого ми почали розповідь. Виставка пройшла з успіхом. Сказати чесно, Володя і раніше не раз заводив розмову про допомогу, та я якось не дуже серйозно сприймав ці розмови. Адже золоті гори обіцяли багато небідні, скажімо так, люди – і депутати, і міністри з бізнесменами. Але лише Продивус без гучних слів і самореклами оплатив усі витрати на виставку! Не скажу, що раніше друзі не підтримували. Вкладалися в фуршети і Ольга Кожуховська («Спорттайм»), і Людмила Бушинська (ІнтерШик»), і В'ячеслав Шляховий («Елітпрофі»), і Сергій Петров («Арт Деко»). Спасибі їм за те! Але, щоб взяти на себе ВСІ витрати – на це здатна тільки широка душа Продивуса. І я відчув, як міцніють від такої турботи мої крила в творчому польоті. Потім були інші виставки і завжди поруч виявлялося надійне і безкорисливе плече Володимира Продивуса.

Пам'ятаю, йшла передвиборча кампанія і я тоді не раз чув, як деякі «агітатори» публічно говорили, ніби це лише передвиборна технологія, а самі виставки називали піар-акціями. Прикро було таке чути. Вже хто-то, а я точно свої творчі звіти до жодних виборам не прив'язував. А Володимир і поготів не знав про графік їх проведення. Вибори завершилися, а виставки як проходили, так і проходять.

Життя саме вбило плітки. Але запам'ятав я мудрість від Продивуса, який говорив мені пошепки: Не слухай нікого, не важливо, що говорять, важливо, що роблять. Плітки стають безсилими, коли відчуєш, що очікування відвідувачів виставки виправдалися. Зрештою, для кого задумано і проведено захід? Вже точно не для злостивих і пліткарів.

Колись з  Володею ми обговорювали нові творчі проекти. Ми все прорахували – буде цікаво і люди прийдуть. Одного разу була задумана фотовиставка, в числі фотографій якій будуть представлені портрети хліборобів, яким не гріх до землі вклонитися, і фото селянських трудових рук – тих, що хліб ростять. Упевнений, ці особи і такі руки зможуть на емоційному рівні розповісти про працю хлібороба більше, ніж інші масові збори, конференції, з'їзди.

Володимир Продивус – народний депутат. Добре знаючи його позитивно заряджену невгамовність, впевнений, ще багато корисного зробить він для народу! Тому що душа у нього – НАРОДНА. Він вийшов з трудової сім'ї, де добре знали ціну шматка хліба, бо сам по собі він щирий і прогресивний, сучасна людина... Якось Володя зателефонував, щоб привітати з днем народження. І абсолютно несподівано запитав, чи може називати мене своїм другом? Було приємно, адже я завжди цінував його ставлення до мене, до моєї творчості. Тим більше, в душі давно зарахував його до вузької для нормальної людини когорти друзів. Але вголос запропонувати – язик не повертався. Адже з багатими хочуть «дружити» багато, і це могло здатися нещирим.

Багато було ще всього, пам’ятаю як «судили» наших Атаманів на фіналі у Астані. Все було не чесно, так як і зараз навкруги не чесно. Люди на чорне кажуть біле, чиновник середньої руки виходить з джипа з чорним піднебінням і лає всіх, крім себе. Там теж судили не чесно. Олімпійські чемпіони казахи підійнялися та вийшли з залу...

Мені прикро дивитися на все навкруги сьогодні. Хочеться вийти з залу, але зал – це Україна. Покинути її – це здати останній бастіон. Такі люди як Володимир надихають мене, я вірю у добро, тримаюсь, не здаюсь. Ще одна позиція, ще один крок! Дякую тобі Володимире! Тоді в Астані я бачив, як він зціпив зуби і тримався, щоб не зірватися, а навкруги брехня, неправда і бруд. Сьогодні теж так. Але тепер я зціпив зуби, пишу і маю надію, що це все прочитає той, хто вміє читати…

Писати можна багато, бо є про що. Але впевнено можу сказати – мистецтво, культура, історія Вінниччини і розвиток усіх цих напрямків тісно пов'язані саме із Володимиром Продивусом. Він ніколи не піарився на жодній виставці, як правило навіть не приходив на відкриття. Просив не ставити навіть його логотип, аби не робити конкуренцію іншим меценатам. Та я завжди навпаки ставив. Адже меценат у нас такий один, немає інших, є звичайно прості люди, які просто не можуть стати ніким поряд. Є й прості трударі, які готові віддати останні гривні, їх роль не менш важлива. Але змінити суспільство, хід української культури, її розвиток, під силу лише ВЕЛИКИМ меценатам. Багато прикладів наводити не буду, бо вийде три томи, скажу лиш головне, саме за його підтримки  готується Національна платформа "Хата під стріхою" https://starahata.com/?fbclid=IwAR3rUUwo4dJFy33ioQJ8W0TBrC_dZKcfOUC41v6eQDyzMETYSa7VZrKPBzc  ,що послугую не тільки кожному хто цінить Україну і українство а й стане ядром збереження та відродження української культури, а ще   візьму лиш кілька виписок з преси про деякі з багатьох подій що він безкорисно підтримував, їх набагато більше, але нехочеться творити безкінечник, тай він ніколи не просив його називати, це лиш моя примха і моє бажання, моє особисте ДЯКУЮ!

*** Виставка-підсумок Всеукраїнського відкритого конкурсу «Малюємо разом»

За підтримки Центру Української Культури та Мистецтва, Громадської організації «Кращий художник», заводу художніх фарб «Невська палітра», Фонду Володимира Продивуса .

Виставка є підсумком Всеукраїнського відкритого дитячого конкурсу «Малюємо разом», заснованого за ініціативи Народного художника України Володимира Козюка. Координатором проєкту є художниця Злата Шишман.

***Унікальну виставку ретро-світлин "Вінничани – погляд у минуле" подарували на 650-річчя рідному місту її патріоти - заслужений художник України Володимир Козюк та народний депутат України, меценат Володимир Продивус. Про це кореспондентові Укрінформу повідомив автор експозиції Володимир Козюк.

"Два Володимири подарували вінничанам до 650-річчя міста виставку раритетних світлин на шовку. Ідея створити таку експозицію – моя, а відбулась вона тільки завдяки тому, що мене підтримав мій друг, відомий меценат, народний депутат України Володимир Продивус. Він справжній патріот, я б сказав, фанат усього, що стосується. Вінниці. І коли зайшла мова про те, що будемо відзначати ювілейний День міста, він запропонував: давай зробимо щось справді цікаве, знайдемо якісь позиці, щоб показати місто якнайкраще. Завдяки нашій співпраці й відбувся унікальний проект, який повертає нас в історію нашого міста, до нашого коріння - виставка раритетних світлин "Вінничани – погляд у минуле", - розповів В. Козюк.   

На думку мецената, патріотизм повинен виражатись у чомусь матеріальному, у тому, що ти робиш для своєї землі, своїх земляків. Відтак, проект "Вінничани – погляд у минуле" став спільним подарунком митця і нардепа рідному місту, який повертає нинішніх городян до їхнього коріння.  Урочиста подія у найпрестижнішій галереї «ІнтерШик» не залишила байдужим жодного відвідувача.

Глядачі із захопленням роздивлялись чорно-білі унікальні пам’ятки художньої та історичної фотографії, відтворені на шовку. На відкриття завітав і меценат Володимир Продивус. «Вінниця – рідне для мене місто, відтак, до ювілею хотілося для міста та його мешканців зробити подарунок, який би запам’ятався надовго.

У часи заснування Вінниці не заглянеш, а тут така можливість повернутися майже на сто років назад! Той час визначав наше сьогодення, те, ким ми є, чого досягли. Ці фотографії – не тільки документальні свідчення історії мого міста, це ілюстрації нашого коріння. На мою думку, «Вінничани – погляд у минуле» - гідний проект. Ці фотороботи, портери епохи і вінничан, залишаться на полотні і, сподіваюся, в душах людей, які тут народились, або живуть», - поділився враженнями В. Продивус. 

                                                                             Антоніна Мніх, ВІННИЦЯ. 27 серпня 2013 року.

Пройшло сім років, нічого подібного ніхто не зробив ні у Вінниці, ні у інших містах. Це дорого, це рідкість і це не ковбаса, щоб усім подобалася!

***Обличчя Вінничини!

Конкурс має на меті сформувати у молодих вінничан усвідомлення того, що справжні людські цінності мають базуватись на духовності та інтелекті. Він покликаний  сформувати образ молодого успішного вінничанина, який докладає максимум зусиль, щоб розвивати себе і прославляти свій регіон. Він проводиться за сприяння Фонду Володимира Продивуса.

Цей проєкт дав надію та можливості багатьом юним талантам.

**Всесвітньовідомий художник Хань Юйчень — каліграф, фотограф, заслужений професор і засновник музею європейського живопису XIX століття в місті Ханьдань (Хебей, Китай), картини якого входять до державних і приватних колекцій в усіх куточках світу: від Національного музею Китаю в Пекіні до колекції колишнього президента Франції Ніколя Саркозі.  Організатором першої персональної виставки Хань Юйченя в Києві стала компанія Ukraine International Media Culture спільно з Національним музеєм «Київська картинна галерея».

Великий друг і партнер проєкту, засновник міжнародного конкурсу «Кращий художник», народний художник України Володимир Козюк нагородив Хань Юйченя відзнакою «За спеціальний внесок у розвиток світового мистецтва» І ступеня. Пан Козюк разом зі своїм постійним партнером — «Фондом Володимира Продивуса»  підготував до відкриття цілу низку сюрпризів, серед яких був і справжній витвір кондитерського мистецтва — арт-торт та авторські цукерки ручної роботи в коробці з роботами і фото Хань Юйченя.

 

Цей проєкт не тільки дав можливість українцям пізнати світ далекого Тибету, він дав можливість розвивати українську культуру на міжнародному рівні.

***С 17 января по 16 февраля 2014 г. Торговая марка «RUTA» и ОО "Центр "Культурная стратегия - ХХІ" представляют  выставку старожитностей из приватных коллекций Владимира Козюка и Олега Евпака.

Партнером выставки выступили Фонд Владимира Продивуса и ТМ «Регина».

Выставка «КРАСА ТВОЯ, УКРАИНА!» посвящена традиционному женскому украшению XVIII – XX столетий – дукачу. 

Цей проєкт є справжньою родзинкою і дав можливість поринути українству у глибину віків.

***1 березня 2013 року в Києві у Національному музеї Тараса Шевченка відкриється виставка «Боже, храни Україну», що поєднала сучасний іконопис, старовинні фотографії та сучасний живопис. В проекті представлено творчість сімейної іконописної майстерні «Небо на землі» (м. Миколаїв), заслуженого художника та колекціонера Володимира Козюка (м. Вінниця) та живописця Єгора Толкунова (м. Херсон).

(З народною артисткою України Ніною Матвієнко)

Виставку покликано, всупереч всім непорозумінням, нагадати всім нам, що українське мистецтво об’єднує наш народ у вірі, любові та творчості. Ми українці, живемо під Господнім захистом та сьогодні творимо нові традиції та історію.

(Олексій Доля вже не знами, його серце і душа завжди з нами)

Боже, храни Україну!

За підтримки Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Спонсор проекту народний депутат Володимир Продивус.

Проєкт, що об’єднав усю Україну у галузі культури.

 

***Громадська організація «Кращий Художник / The Best Artist», Краєзнавчий та художній музеї, за підтримки Фонду Володимира Продивуса та ТМ "Регіна" представили живописця, графіка, монументаліста, майстра психологічного портрету – Володимира Слепченка! Володимир Слепченко працює в мистецькому напрямі романтичного символізму, винайшов свою авторську техніку і унікальний власний стиль «артлайн» ( мистецтво лінії). Учасник численних обласних, республіканських, закордонних і міжнародних виставок. Лауреат багатьох республіканських та міжнародних премій. З 1970 року відбулось більше 75 персональних виставок в Україні, Росії, Польщі, Франції , Німеччині, Канаді, Ізраїлі, Словаччині, Італії, Греції, Іспанії, Японії та інших країнах. Учасник групової виставки Українських художників «Осінній Салон –90» м. Париж ( Франція) 1990р. Спеціальний приз на Міжнародній виставці в Національному музеї КОБЕ ( Японія) 2011р. Міжнародна Премія БОТІЧЕЛЛІ за визначний вклад в розвиток світового мистецтва ( Італія,2019). Всеукраїнська премія імені Івана Огієнка (2019) за створення соціально патріотичного проєкту «Обрані часом», Галерея портретів славетних українців .

Бачити інших і підтримувати може не кожен.

***У Києво-Печерському заповіднику відкрилася виставка світлин Володимира Козюка «УКРАЇНА РОЗЦВІТЕ!» (23.09.2014 23 вересня 2014 р. у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику (вул. Лаврська, 9, корпус 4). Фотовиставка Володимира Козюка «УКРАЇНА РОЗЦВІТЕ!» — своєрідна лірична посвята рідній землі і землякам, джерело оптимізму для української спільноти, яка зараз перебуває в напруженому емоційно-психологічному стані на тлі історичних катаклізмів останнього часу. Більшість робіт представлених увазі глядача увійшли до альбому «Вінниччина — серце України» (2011). Виставка відбулася за сприяння Фонду Володимира Продивуса.

Ця виставка експонувалася на п’яти площадках України і у трьох країнах за кордоном, Продивус дав гарний старт.

***Дізнавшись історію 14-річного хлопчика Кості Подоляна, у якого ціла низка хвороб органів черевної порожнини і батько якого зараз на фронті захищає Україну, художник та меценат Володимир Козюк взявся допомогти.

Для лікування підклітка у сім’ї немає коштів – батько на війні, мати Костика в розпачі: підліток дуже втратив у вазі, він буквально тане на очах. Потрібна допомога всіх небайдужих.

Володимир Козюк запрошує всіх, хто хоче допомогти хворому хлопцеві, на виставку власних художніх робіт «Вікна у простір».

Виставка пройде за підтримки фонду Володимира Продивуса та ТД «Інтершик». Під час презентації Володимир Козюк намалює невелику картину, яка, разом із книгами художника, фотографа та мецената, буде розіграна на аукціоні на користь хворого хлопця. Приєднуйтесь до доброї справи!

Вхід на виставку платний і всі кошти підуть на порятунок Кості.»

Кошти зібрали, хлопчик нажаль помер, як померли ще багато дітей яких ми разом пробували спасти, кошти не були головними, кошти як правило знаходили…

***І на завершення. Одного разу я помирав. Так сталося. Про це знали чимало людей, хтось не подавав виду, хтось просто зробив вигляд, що нічого не відбувається. Хтось з близьких друзів став дуже далеким і чужим. Та Володимир Прудивус хотів мене відправити будь-куди – в США, Ізраїль, Німеччину – він сказав: «БРАТ! Все зроблю, щоб тебе спасти!». Нічого не прийняв навіть від нього, спробував справитися сам. Вижив. Ще раз вижив. Втратив усі статки, але залишився живим. Так, напевно, було потрібно багатьом і Богу теж. Тепер живу переважно у позитиві. Згадую, як трохи стало краще, заїхав до нього у офіс і подарував найцінніший артефакт, що мав у житті. Неймовірно хотілося щось подарувати людині, яка готова була боротися за твоє життя за будь-яких обставин.

Цей допис щирий і правдивий. Так не придумати. Так потрібно жити. Мені байдуже скільки ботів прийде і напише якусь нісенітницю під цим дописом. Бог мені подарував чимало друзів, серед них є  найкращий – мій друг Володимир Продивус!

18.09. 2020

Категорії
koziuk vladimir історія Владимир Козюк Вінничина Україна Поділля Вінниця володимир козюк етнографія душа картини живопис українці життя живопись Народний художник України The best artist девушки дівчата українки красуні справжнє фото Шовковий шлях Китай женщины конкурс гарна дівчина Шелковый путь Кращий Художник / The Best Artist 2018 Кращий художник Міжнародний мистецький пленер Wu Weishan чжанцзяцзе село Путешествия Вікторія Рихлюк родина Подорож Лю Юй Дань Ігор Ільчишен бабусі Аватар старенькі Пекин книга рекордів України джунгли королева Хата під стріхою Шаолинь модель Ікітос ікони Avatar Hallelujah Mountain Володимир Продивус Перу Іву Фотан Арталь Тамеро Зачароване озеро Цзиньхуа Гостевія Слон con voi elephant Daklak 瓜德罗普岛 Việt Nam Vietnam Шоу Guadeloupe Даклак В’єтнам Южная Америка Амазонка Гваделупа Олександр Хижняк Михайло Никифорович Чорний Аркадій Васильович Сорока Анна Турапина, Олександр Теренчук Світлана Теренчук Великая китайская стена Лоян Сіань Теракотова армія Брюс Ли Озеро «Баофэн» кохання У Вейшан Сергій Кривулько, Асилбек уулу Дамирбек  Ельбрус Тадеєв Юрій Лук`яненко Група Gipsy Kings Гроти Лунминь Лернік Мусаєлян Магомед Магдієв Золотий Мангуст Одеса Олександра Кучеренко листівки
Інші статті У зв’язку із подачею заявки до офіційної “Книги рекордів України” на встановлення 9 ти рекордів України, у рамках проведення виставки народних ікон Поділля «Скарби твої, Україно (історія врятування)» із колекції Володимира
Офіційне оголошення про передачу колекції ікон громаді міста Вінниця!  Поділля «Скарби твої, Україно (історія врятування) Пт 13:00 · ВОХМ/Вінницький обласний художній музей · Винница    частина колекції: http://koziuck.com/uk/photos/podilski-ikoni/1 Читати далі
Теренчуки!
  Недавно провів фото сесію з чудовою родиною Теренчуків.       Він - класний хлопець, гарний ведучий, (думаю один з найперспиктивніших в країні), гарний актор, та взагалі чудова людина!         Вона... Читати далі
Коментарі

7935834Кількість переглядів на сайті
4456Кількість фотографій на сайті

222