Нагородження міжнародною премією «Золотий Мангуст», Одеса -2017
21 Січ 2018Дата публикации
ПодіїКатегорія статті
1363Кількість переглядів
2Кількість лайків


Не так давно приїхав із столиці спорту України – Одеси! Чому столиці? Бо саме там уже дев’ять років поспіль проходить  велике - найбільше в Україні і в СНД - свято спорту.

Там нагороджують за особисті визначні досягнення, за розвиток спорту, за подвиг у галузі спорту, та й за добрий приклад видатних особистостей з усього світу. Щоправда, на гостину найбільше - цілі делегації - приїжджають із країн Кавказу та Середньої Азії, приїжджають із подарунками від щирого серця.

Організовують це славне дійство не посадовці від спорту, не міністерство , а спортсмени -  троє визначних людей, -  які, на мою думку,  є не тільки прикладом того, як потрібно розвивати та популяризувати галузь, вони є  справжніми героями України!

Ще за кілька років до започаткування цього свята виник в Одесі спортивний клуб «Мангуст»,  а вже потім, як наслідок перемог членів цього клубу на світовій спортивній ниві, з`явилося бажання зробити щось для своїх спортсменів, та спортсменів з інших країн, а також для тих, хто підтримує спорт, зробити таке,  що ще більше стимулювало би добрі справи та  бажання займатися спортом та перемагати!

Організатори: Магомед Магдієв,  президент Одеської обласної федерації панкратіону, президент федерації грепплінг України, президент спортивного клубу «Мангуст», заслужений тренер України;

Лернік Мусаєлян, віце-президент спортивного клубу «Мангуст», майстер спорту СРСР із самбо та вільної боротьби, віце-президент федерації грепплінг України;
Ігор Ільчишен,   директор Вінницького ювелірного дому «Кімберлі», президент Вінницької обласної федерації панкратіону знову подбали, щоб свято не просто проходило на належному рівні, а щоб із кожним роком воно ставало яскравішим, а країн-учасників було б більше.

Так вже склалася доля, що з великого спорту я «вилетів» за одну мить, коли постріл дитини вирішив раз і назавжди напрямок у житті. Просто щастя, що хоч якось працює ліва рука, щастя, що куля пройшла на кілька сантиметрів вище серця, що Бог та воля дали можливість «викарабкатися», знайти себе у мистецтві, свою нішу - в суспільстві, стати відомим, отримати найвище звання «Народний художник України», представляти себе та Україну на міжнародному рівні та  мати можливість допомагати іншим. У тих спортсменах, яким допомагав, можливо,  бачив  молодого себе,  відчував їхню надію та серйозну працю. Пам`ятаю,  як важко було на старті самому, і тепер розумію кожного, коли вникаю в суть їхніх проблем. Ніколи особливо про це не писав і не говорив, тому був здивований, коли одного разу запросили як гостя в Одесу на свято «Золотий Мангуст».

Побачив щасливих спортсменів, їхні щирі усміхнені обличчя, їхню радість від того, що вони комусь потрібні, що їх знають і поважають, та ще більше зрозумів, що стою на правильному шляху, що мій невеликий внесок у розвиток спорту теж дає комусь надію та віру в добро. Захотілося допомагати ще більше, і коли одного разу меценат, людина великого душі і світлого розуму Ігор Ільчишен, запропонував провести у Вінниці чемпіонат України з панкратіону та грепплінгу, охоче погодився, адже це, в першу чергу, -  престиж нашого міста. Сергій Капуста побудував найкращий спортивний зал, який надав нам на дуже зручних умовах, за що йому дуже вдячний. Все пройшло якнайкраще, отримали багато гарних відгуків, практично, з усіх великих міст України, слова дійшли й до Одеси (до того ж  Лернік Мусаєлян особисто привозив мега-чудову команду на змагання, яка стала, безумовним,  лідером змагань). Пан Лернік побачив і організацію, і підхід до кожного з учасників змагання, саме тому і зробив висновки, завдяки яким згодом цей престижний артефакт потрапив у мої руки та до рідної Вінниці!

Чи приємно мені? Звичайно, приємно, адже отримати нагороду міжнародного рівня спортсмену, який вже двадцять років  - інвалід, хоч і за розвиток спорту, а не за спортивні досягнення, але справжню, зароблену своїм відношенням до спорту усією душею, трепетом кожної клітинки -  надзвичайно приємно!

Нагородження відбувалося у концерт-холлі «Одеса». Рівень  - надзвичайний, атмосфера - дуже приємна: пісні, шоу, зірки… Кращий голос Іспанії Юрій Лук`яненко з Вікторією Рихлюк полонили зал неймовірною піснею!

 Група Gipsy Kings - володар премії Греммі, творці всесвітньо відомих хітів "Bamboleo" і "Volare", круті музиканти, майстри фламенко демонстрували свою майстерність.

Коли назвали моє ім`я, якось защемило у душі, за секунди промайнуло в голові усе спортивне життя, адже бути «непереможним» щастить не кожному. Свого часу  у мене був період, коли мене ніхто не міг перемогти, на бій я виходив із посмішкою, та просто «грався» з супротивниками, але майже завжди, коли суперник падав, я подавав йому  руку, щоб підняти, бо авжди поважав іншого. Тому, коли одного разу сам «впав» (не в бою, а просто за вироком  долі), лежав місяцями прикутий до ліжка, а потім роками проходив реабілітацію, багато від кого отримав підтримку, і  найціннішу – моральну. Саша Соловей забирав мене у спортзал, де я просто сидів, дивися, як інші тренуються, щоб бути у тій атмосфері, у царині поту та крові, де формуються справжні чоловіки. Ліва рука абсолютно не працювала, тулуб неможливо було без болю повернути… Але щоразу намагався хоч у кілька підходів виконати вправи для живота, який несамовито почав рости,  брався за перекладину, яку хлопці спеціально для мене опустили на рівень плечей, просто брався й тримався однією рукою, а другу ставив і пробував нею триматися… Через кілька місяців відчув палець на лівій руці, за кілька днів - усю кисть, ще через місяць у руці з’явилася сила, хоч і не велика, але я зрозумів, що можу тягнути обома, ще через місяць підтягнувся перший раз! Весь зал аплодував! Лікарі забороняли, бо ще  рана не загоїлась, але байдуже, головне, що зміг, що з’явилася надія на відновлення. Але навантаження ослабили імунітет, верхня доля легень, що постраждала від пострілу, далася взнаки, і вже з запаленням легень -  знову лікарня… Навесні підтягнувся дванадцять разів, не «чисто», адже не міг повністю розпрямити руку, але  робив це попри біль і отримав головне – віру в себе. Звичайно, спортсменом вже не міг бути, знайшов себе в мистецтві, і усю свою енергію, усе бажання спрямував у новому напрямку. Коли через кілька років мене зустрів мій перший тренер з греко-римської боротьби майстер спорту СРСР Олександр Кулібаба щиро дякував, не за досягнення у спорті, а за те, що вижив, знайшов себе знову та показав приклад молоді: борець, завжди залишається борцем, попри все, до кінця, до останнього подиху! Саме такі слова сказав на сцені у цей вечір і мій друг, народний депутат України, олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту України, президент Асоціації спортивної боротьби України    Ельбрус Тадеєв іншим спортсменам, які не перемогли, які отримали травми, але боролися і боротимуться до кінця, за право бути кращим, за право жити і бути! 

 Багато чого ще було на одеському святі. Здивувала олімпійська чемпіонка Ірина Мерлені своїм вокалом!

Гості з Киргизстану дарували Магомеду Магдієву атрибути найвищої поваги!

Був радий бачити Олександра Мандрика – генерального секретаря Всесвітнього Комітету Панкратіону FILA WPC.

Приємно, надзвичайно приємно, що керівництво премії «Золотий Мангуст» дійсно ставить завдання моніторити все, що відбувається у спорті, і на сцені серед нагороджених я побачив чемпіона Європи і світу 2017, «Кращого боксера чемпіонату світу» Олександра Хижняка. Його промова була дуже влучна та справедлива, адже в ній від сказав, те, що мають казати всі, -  слова подяки У першу чергу, він подякув своєму батькові та голові федерації боксу України Володимиру Степановичу Продивусу, без підтримки якого, як зазначив Олександр, не було б і можливості здобути досягнення! Пізніше, після завершення офіційної церемонії, усі поїхали на другу частину, менш офіційну, але не менш святкову, де могли підняти келих один за одного, подивитися виступи артистів, сказати слова вдячності організаторам та просто поспілкуватися. Я потиснув Олександру руку та  подякував за чудові бої, на яких був присутній, та за добрі слова на адресу мого друга

.

 

Свято було дійсно святом, багато знайомих і друзів навколо, перші красуні міста, вишукана кухня,  нові знайомства й цікаве спілкування. За наш стіл посадили членів делегації з Киргизстану,  зокрема майстра спорту з греко-римської боротьби, депутата парламенту - Асилбека уулу Дамирбека, з яким ми знайшли чимало спільного, а саме -  у темі міжнародних відносин та співпраці з Китаєм.

Зустрів Миколу Буценка – талановитого боксера, який неодноразово був призером міжнародних турнірів.

З Вінниці була теж чималенька делегація: прекрасні спортсмени та тренери, справжні чоловіки, які працюють самі та навчають інших. Наприклад, Сергій Кривулько, який вже не вперше отимав нагороду за величезний внесок у розвиток та популяризацію українського спорту.

Було цікаво, коли легенда нашої Вінниці  - майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби Василь Тесмінецький - зустрів на святі свого суперника на килимі з Киргизстану, з яким не бачилися вже вісім років.

Дуже приємно було бачити міністра молоді та спорту Сафіулліна Равіля Сафовича, якому ще колись давно, мабуть років п’ять тому, на цьому ж святі я дарував свою картину. Він завжди підтримував спорт і його розвиток, незалежно від того, чи був на посаді чи ні, та завжди був присутнім на цьому величному святі, тим самим показуючи повагу до інших видатних спортсменів та до розвитку справи

.

Свято завершилося,  але залишиться назавжди теплом найкращих спогадів у серці. Думаю,  організаторам теж буде тепло на душі від перегляду альбому «Усі ми діти твої, Україно», який я їм подарував, адже у тій книзі немає упередженого ставлення, політики, релігії, національності, як і немає цього у «Золотому Мангусті». Честь і хвала тим людям, які своїми діями прикрасили цей світ і дали подих щастя кожному, хто побував на цьому святі.

Перш ніж писати про це, спеціально зробив паузу на місяць, аби зрозуміти, наскільки це для мене важливо. Емоції та нагороди для мене - не новина, але дуже важливі, тому що радість кожного,  хто вже отримав цю нагороду і ще отримає, буде позитивним посилом у всесвіт. А імена організаторів цього прекрасного дійства мають бути вписані в історію розвитку світового спорту золотими літерами!

Дякую!

 

Категорії
Вінничина koziuk vladimir Поділля історія володимир козюк Владимир Козюк Україна Вінниця душа українці етнографія життя живопис українки девушки гарна дівчина красуні картини живопись справжнє фото Народний художник України женщины дівчата село Wu Weishan конкурс Шовковий шлях Шелковый путь Китай Лю Юй Дань родина старенькі чжанцзяцзе бабусі ікони книга рекордів України Avatar Hallelujah Mountain модель Вікторія Рихлюк королева Ігор Ільчишен Кращий Художник / The Best Artist 2018 Пекин The best artist Шаолинь Аватар Магомед Магдієв Група Gipsy Kings Золотий Мангуст Лернік Мусаєлян  Ельбрус Тадеєв Асилбек уулу Дамирбек Сергій Кривулько, Олександр Хижняк Володимир Продивус Кращий художник Міжнародний мистецький пленер Юрій Лук`яненко Одеса Хата під стріхою Теракотова армія Сіань Гроти Лунминь Лоян листівки Великая китайская стена Світлана Теренчук Олександр Теренчук Озеро «Баофэн» Анна Турапина, Аркадій Васильович Сорока Михайло Никифорович Чорний кохання У Вейшан Олександра Кучеренко Брюс Ли
Інші статті Історія про Китай!
Меді здається що життя, це як складати пазли, потрібно бути тільки впевненим у тому що робиш, чітко знати що саме ти хочеш скласти, іди до кінця, і саме головне складати ті картинки, які не тільки потрібні тобі, а й оточуючим навколо, враховуючи, що деякі кусочки картинки все таки не вдастя ніколи скласти докупи, із за не тих людей... Читати далі
Аня Турапіна
Аня Турапіна – одна із мої найулюбленіших моделей. Як ними стають? Не знаю, просто десь зайва посмішка, позитив, гарне виховання, та багато інших чинників, які сприяють тому, що саме цих дівчат я фотографую просто залюбки! Її я знаю досить давно, ще коли вона почала зовсім юною працювати на ВДТ візажистом. Потім побачив на показах.... Читати далі
Коментарі

2944222Кількість переглядів на сайті
3976Кількість фотографій на сайті

222